Невідомий вірш поета-школяра
Коломієць Олег Родіонович (літ. псевдо – Олег Князенко) народився 6 вересня 1950 року в с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району Київської області в сім’ї вчителів. Від батька – фронтовика і мами Олегу Родіоновичу передався поетичний дар, чесність, справедливість, любов до рідного краю. За прикладом старшого брата Володимира Родіоновича Коломійця, відомого українського поета члена Національної спілки письменників України з 1962 року, лауреата Шевченківської премії (1993) по закінченню середньої школи вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, який закінчив у 1973 році. Працював учителем, старшим науковим співробітником Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (1976-2010). Член Національної спілки письменників України (1990). Почесний громаданин міста Переяслава-Хмельницького (2011). Автор публікацій з питань шевченкознавства, історії літератури Переяславщини, стародавніх родоводів Лівобережжя. Автор книг поезій: «Кросно» (1989), «Вогонь Леля» (2001), «Прапор Переяславського Полку» (2005), «Трубежеві оркестри» (2006), «Переяславна» (2007), «Любограй» (2010), «Календарій для Незабудки» (том І, 2012). Хоча перші його поетичні твори були надруковані у альманасі «Вітрила» (К., 1973), але вірші він почав писати ще навчаючись у школі. Один з них «Бабин Яр» був написаний поетом ще у десятому класі. З тих пір пройшло багато років, коли автором були знайдені ці пожовклі аркуші і передані мені для експонування в майбутньому Меморіальному музеї пам’ті жертв Бабиного Яру.
На жаль, весь вірш не зберігся, частина його з роками була втрачена. Пропоную ознайомитися з вцілілою частиною твору, яку поету вдалось віднайти.
Бабин Яр
…Скільки горя у нім заховалось…
Скільки людності впало на дно?
Так, ми знаєм про нього ще мало.
Не знайти ні в книжках, ні в кіно.
Мало знана ця братня могила
Різних націй та різних людей
О, століття! – що ти натворило!..
Невимовного зла епогей!
Невідомий… І – знаний до болю…
Цей трагічний страшний Бабин Яр.
Рана спільної нашої долі,
Що в облогах ворожих примар.
Повіла мені сива киянка,
Як тут подруг вбивали її.
Українку, єврейку, циганку…
Як замовкли в гаю солов’ї…
Там чимало на дні залишилосью
Ми й не знаємо всіх їх імен.
Там чудові та подруги милі…
Там – Олена, Еліза, Кармен…
А криваво-зелені примари
Маскувались вночі й серед дня.
Перевернуті знов – яничари
І новітня орда навісна.
І тепер ще не всім їм «воздано».
І сьогодні вола до покар
Кожна жертва – й далека, й недавня…
Горе краю мого – Бабин Яр…
А ще скільки таких по Вкраїні
Невідомих та знаних ярів?
Здичавіла в добу цю людина,
Мовби світ у цих війнах здурів…
Але вірьмо, братове і сестри, -
Проминуть лихі привиди чвар,
А печальний незнаний маестро
Зафіксує вікам – Бабин Яр.
Олег Коломієць(Олег Князенко),
вересень, 1967 рік, с. Ташань Переяслав-Хмельницького району Київської області
Борис Глазунов,
Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр»
