27 січня 2017 р. в адмінприміщенні Національного історико-меморіального заповідника „Бабин Яр” відбулося відкриття тематичної виставки „Трагедія Голокосту у творах художників”.
Зникають покоління, які пережили страхіття масових знищень, жахливу трагедію людства - Голокост. Поволі відходить страх… Пам’ять поступово заспокоюється… Натомість виникає переживання, що невдовзі все це стане «історією», тобто перестане бути безпрецедентним актом знищення мільйонів невинних людей. Ми маємо зробити все, щоб Катастрофа не була забута, адже віра, історія, лихоліття, відродження ідуть поруч і створюють єдину картину життя…
Згідно рішень Стокгольмської конференції з 2000 року всі країни Європи, в тому числі і Україна, які підписали Стокгольмську декларацію, 27 січня відзначають Міжнародний день памяті жертв Голокосту.
«Голокост» походить з грецької мови (грец. Oλόκαυστον) — і складається з двох частин (holos), що означає «випалений», або «спалений повністю» та (kaustos), що означає «жертвоприношення». Спочатку слово голокост мало релігійний підтекст, але також вживалося протягом сторіч по відношенню до катастроф та великого лиха переважно пов'язаних з пожежами.
Голокост (Шоа на івриті) – це назва дванадятирічного періоду, підчас якого нацисти втілили у життя свої схеми знищення європейського єврейства.Починаючи з 1933 року, коли Адольф Гітлер став канцлером Німеччини, мільйони євреїв стали предметом приниження, дискримінації, рабської праці, тортур і смерті. Нацисти і їхні спільники у інших країнах вислідили кожного єврея – від відомого фахівця до простого робітника – у своєму безжалісному прагненні повного «вирішення єврейського питання».
З середини 50-х років ХХ сторіччя слово Голокост стало загальновживаним по відношенню до політики винищення нацистами під час Другої Світової війни євреїв та інших народів Європи.
Голокост – масове знищення людей, жахливі вбивства, які відбувалися в середині ХХ століття в Європі, причини яких і досі залишаються незбагненними з точки зору людської, світової культури, що є знаковою проблемою сучасності.
Вперше цей термін використав майбутній лауреат Нобелівської премії миру письменник Елі Візель як символ газових камер і крематоріїв, таборів знищення. Це було не просто вбивство великої кількості людей, але й спроба знищити націю як таку. Виправданням геноциду стали расові теорії нацистів: євреї були оголошені «антирасою», «недолюдинами». «Не всі жертви були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму» стверджував Елі Візель.
В Україні символом Голокосту є Бабин Яр.Бабин Яр поступово стає важливим символом збереження національної пам’яті українського народу, його християнських коренів. Час може зарубцювати рани. Та він безсилий загасити нашу пам’ять. «Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не стали жертвами, катами чи байдужими спостерігачами»
І.Бауер
«Я ніколи по-справжньому не думала про те, що мені судилося померти. Потреба у творчості переповнювала мене. Я перебувала в точно такому ж становищі, що й оточуючі мене люди, і повністю усвідомлювала, наскільки вони близькі до смерті. Але я ніколи не думала, що теж помру. Я перебувала в іншому світі, за межею реальності. Моє завдання полягало у відображенні того, що відбувається навколо мене. Я була очевидцем».
Так розповідає художниця Галина Оломучки, що пережила Варшавське гетто, а також табір знищення Освенцім. Вона була однією з багатьох художників, які не припиняли творити в гетто і концентраційних таборах. Будучи свідком різноманітного та інтенсивного культурного життя, що мало місце під час Голокосту, ці твори мистецтва – головним чином малюнки або акварелі – являють собою безцінну інформацію про життя в'язнів табору. Вони є історичними документами, і першими людьми, хто усвідомив їх найбільше значення, були самі художники.
Важливим моментом у збереженні пам'яті людей про Голокост і необхідності недопущення подібної трагедії надалі, є художнє осмислення Голокосту в літературі, кінематографі, музиці, образотворчому мистецтві.
Мистецтво дедалі частіше звертається до того, що було «вчора», експлуатуючи проблеми, пов’язані з історією та пам’яттю. Митці, які перебували в концентраційних таборах, фіксували табірну реальність. Мистецтво давало можливість увічнення, втішання, а також відчуття порятунку людяності. Повоєнні митці представляли цю травматичну історію з перспективи людей, що самі пережили пекло таборів або були безпосередніми свідками. Вони творили свої твори, які, з одного боку, свідчили про деградацію людини, а з другого боку, стосувалися оплакування й увічнення загиблих. Чимало творців лише через багато років після закінчення війни спромоглися порушити цю тему й заговорити про найболісніший досвід.
Митці звернулися до колективних переживань (колективної уяви та пам’яті), тому почали з’являтися питання про спільне, про пам’ять, історію, її конструювання та її значення для сучасності. З’явилося мистецтво, яке, «болісно ідентифікує миті, гостро висловлюється на тему маніпулювання знанням про минуле та пропонує його контрінтерпретацію».
На виставці представленні картини відомих художників:
Василя Овчинникова, Іллі Клейнера, Гернада Гольда, Оксани Моложанової, Олега Пронтенка, Серафима Володіна, Михайла Звягіна, Олександра Бурака, Олександра Тихомирова, Фелікса Лемберського, Хаїма Гольдберга, Олександра Білозора.
