Скорботний день – Калі траш (чорний жах) роми всього світу відзначають 2 серпня. Ця дата – данина пам’яті тим, хто загинув від геноциду в роки Другої світової війни.

16 травня 1938 року по наказу рейхсфюрера СС Гіммлера в берлінське управління карного розшуку було включено управління по боротьбі з «циганської загрозою», утворене зі Служби інформації по циганам. Тим самим завершилася перша фаза знищення циган: створення псевдонаукового інструментарію, селекція і концентрація в таборах, а також створення централізованого та налагодженого апарату для координації подальших злочинних проектів в масштабах всієї держави на всіх адміністративних рівнях, наскільки відомо, першим законом, прямо і безпосередньо спрямованим проти циган, був циркуляр Гіммлера від 8 грудня 1938 року «Про боротьбу з циганської загрозою». У ньому говорилося про «врегулювання циганського питання виходячи з расових принципів».

Знищення почалося зі стерилізації циган (друга половина 1930-х років). Нацисти виробили нескладний спосіб стерилізації жінок – укол в матку брудною голкою. Медична допомога після цього не виявлялася, незважаючи на можливі важкі ускладнення. Це призводило зазвичай до болісного запального процесу, призводить до зараження крові і смерті. Такому методу стерилізації піддавалися не тільки дорослі жінки, а й дівчатка. Нацисти проявляли інтерес до циган через те, що це був народ, що відноситься до індо-аріїв. Серед циган рідко, але зустрічалися люди з блакитними очима, в Дахау у таких циган могли видалити очі для вивчення незрозумілого феномену.

У таборі смерті Дахау, за вказівкою Гіммлера був поставлений досвід над 40 циганами по зневодненню організму. Ставилися і інші досліди, що призвели до інвалідності або смерті піддослідних. З осені 1941 року на окупованих територіях СРСР почалися масові вбивства циган. Айнзацгрупи знищували зустрінуті на шляху табори. У грудні 1941 року айнзацгрупою «D» (якою командував О. Олендорф) були проведені масові страти циган в Криму, причому гинули вже й осілі сім'ї. Цей досвід був поширений, починаючи з весни 1942 року, на всю окуповану територію СРСР (за винятком румунської зони окупації). Карателі керувалися «принципом крові».

У ніч з 2 на 3 серпня 1944 року у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау у газових камерах було знищено від 4200 до 4300 ромів. А загалом у ньому загинуло понад 20 тисяч. Вважається, що за весь час під час геноциду загинуло близько 250 тис. ромів, постраждавши найбільше від нацистів. Понад 90% ромського населення Австрії, Німеччини та Естонії було знищено нацистами. А в межах сучасної України за приблизними оцінками загинуло близько 24 тисяч ромів.

Втім, ці важливі для колективної пам’яті історії окремих малих етнічних або соціальних груп часто стає неможливим побачити за великими історичними наративами, зокрема про страждання, боротьбу, жертовність і націотворення в часи трагедій. Саме такою є історія геноциду ромів часів Другої світової війни, який часто називають «забутим геноцидом». Лише у 1996 році лідерами ромських організацій 10 країн Європи та США на конференції «Геноцид-пам’ять-Надія», 2 серпня було встановлено, як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

В Україні, попри його визнання на політичному рівні, зокрема й ухвалення Верховною Радою у 2004 році постанови про щорічне відзначення Міжнародного дня пам’яті Голокосту ромів, геноцид ромів досі залишається недостатньо дослідженим. Переважно про це майже не йдеться у шкільних програмах та навчальних матеріалах по історії Другої світової війни.

Пам’яті і знанню про геноцид ромів не можна дозволити втратитись або залишитися такими, як вони є зараз. Ми винні це як тим ромам, що стали жертвами геноциду, так і тим, що його пережили, їхнім нащадкам тощо. Окрім цього, засудження звірств проти ромів у минулому є нагальним для боротьби з антициганізмом, що є актуальним зараз.